Мешканці Запорізької області розповіли про побутові труднощі та життя поблизу фронту

Попри триваючу повномасштабну війну, багато українців відмовляються залишати свої домівки навіть у безпосередній близькості до лінії фронту. Деякі сподіваються, що бойові дії оминуть їхній будинок, інші ж не хочуть покидати майно, побоюючись, що після війни вже не зможуть повернутися.

Проте з кожним днем ризики для мирного населення лише зростають. Загроза полягає не лише в ракетних обстрілах та артилерійських ударах зі сторони окупантів — життя в зоні бойових дій також створює додаткові небезпеки: дефіцит ресурсів, руйнування інфраструктури, евакуація, нестабільність і суворі військові заходи можуть стати серйозним викликом для тих, хто вирішує залишатися.

Найголовніший ризик криється у тому, що в умовах війни військові змушені вдаватися до заходів, спрямованих на зміцнення обороноздатності країни. Інколи такі рішення можуть бути непопулярними серед місцевого населення, але вони диктуються реальними загрозами безпеці.

Наприклад, якщо населений пункт опиняється в зоні бойових дій, то цивільні будівлі можуть бути використані для облаштування фортифікаційних споруд, розміщення командних пунктів чи особового складу. У таких випадках мешканцям доводиться покидати свої оселі — часто раптово, без часу на збори чи можливості вивезти речі.

Приклади використання цивільної інфраструктури

У грудні 2024 року правозахисна організація Human Rights Watch повідомила про кілька випадків розміщення українських військових у житлових районах Запорізької області без попередньої евакуації мешканців. Один із таких випадків зафіксували у селі Солоне, де на той момент залишалося кілька сімей.

За словами місцевої мешканки Анни М., військові прибули до села на початку листопада і зайняли кілька будинків, зокрема сусідній із її оселею.

«Вони сказали, що це потрібно для оборони, але ніхто не пояснив, що буде далі. Ми не знали, чи залишатися нам, чи їхати. Люди боялися, що якщо виїдуть, то не зможуть повернутися”, — розповідає жінка.

Жителі Солоного зазначають, що не отримували жодних офіційних повідомлень про необхідність евакуації.

»Ми розуміємо, що йде війна, але жити поруч із військовими позиціями страшно. Якщо почнуться обстріли, нам нікуди буде тікати”,  — додає Анна.

Вилучення транспорту для потреб оборони

Окрім розміщення військових у цивільних будівлях, у прифронтових зонах іноді виникає потреба у транспортних засобах для виконання оборонних завдань. Законодавство передбачає механізм вилучення транспорту з подальшою компенсацією, однак на практиці можуть виникати складнощі.

Мешканець Запоріжжя Олександр К. зіткнувся із проблемою, яка стає все більш поширеною в прифронтових регіонах. Його пікап був вилучений військовими у травні 2024 року для потреб оборони, але коли чоловік намагався отримати компенсацію, з’ясувалося, що документи на передачу транспорту не були належним чином оформлені.

«До нас приїхали представники військової частини, пояснили, що транспорт потрібен для перевезення вантажів у напрямку Запорізької області. Оформили документи, підписали акт прийому-передачі, запевнили, що після війни або повернуть авто, або виплатять компенсацію»,  — згадує він.

Проте коли чоловік звернувся до місцевої адміністрації для фіксації свого права на компенсацію, виявилося, що документи не мають офіційного підтвердження.

«Мені сказали, що немає запису про моє авто в реєстрах. Печатка є, підпис є, але підрозділ, який забирав машину, нібито не передав звіт у систему»,  — пояснює Олександр.

Чоловік намагався знайти свій автомобіль, звертаючись у військові частини, але безрезультатно. Деякі військовослужбовці припускали, що авто могло бути використане в боях під Оріховим і, можливо, вже давно знищене.

Обмеження пересування та нестача ресурсів

Життя в прифронтових районах не лише небезпечне, але й складне у повсякденному плані. В умовах воєнного стану діють обмеження на пересування, а в деяких районах вводять комендантську годину, заборону на виїзд або в’їзд, а також обмеження використання певних об’єктів інфраструктури.

До того ж часто виникають проблеми з постачанням базових товарів і послуг. Навіть якщо у регіоні немає активних боїв, порушена логістика, зруйновані транспортні шляхи та нестача координації призводять до дефіциту продовольства, медикаментів і пального.

«Через зруйновані мости та пошкоджені дороги ми інколи не отримуємо продукти по кілька днів. Аптеки працюють з перебоями, лікарі майже не приїжджають. Жити в таких умовах дуже важко», - розповідає Світлана П., мешканка одного з прифронтових містечок Запорізької області.

Чи варто залишатися?

Життя у прифронтовій зоні не лише небезпечне, але й пов’язане з численними труднощами, які можуть лише посилюватися з розвитком бойових дій.

Українська влада робить усе можливе для мінімізації втрат серед цивільного населення, однак реальність війни залишається жорстокою. Якщо у людини немає можливості адаптуватися до таких умов, найкращим рішенням може стати евакуація у більш безпечні регіони. Це дозволить уникнути багатьох ризиків, пов’язаних із руйнуванням інфраструктури, нестачею ресурсів та вимушеними військовими заходами.

Вибір залишатися чи їхати — завжди особистий, але в умовах війни безпека має бути на першому місці.