vtktor ^{6 років тому}

В. Шекспір (К. Марло) Сонет 146

Тобою повняться рядки сумні — Душа вже центр Землі в гріховній долі.
Ще чахнуть з почуттями сяйва дні..,
Емоції ж твої нерівні, кволі.

До мене зазвичай, тяглася ти,
Образ наряд показуючи ладний,
Спрямовано знайти порив мети — Принизити раптово.., блиск не владний.

Взаємин біль стосується обох,
Зве до злиття щоденно, чи відразу — Бува, почує нас, той щастя Бог,
Що обіцяв сил пристрасть, не образу.

Чом, нехтуючи раєм, згуби мла,
Нам, в світ любові, яду додала.

В. Шекспір ( К. Марло ) Сонет 147

Моя любов то лихоманка днів,
Зве у неволю зранену мрій душу..,
Мій розум, що кохати щиро вмів,
Розгублений… його ж бо чути мушу.

Покинути мене не поспішай,
Бо намагання, дуже часто, марні…
Смерть — лютий має апетит; душа..,
В відмовах розуму — стежки захмарні.

У лихоманці жадібній, бува,
Думок не чую: вередливу, кращу..,
Покинуті умом діла, слова
Тікають у поневірянь злу хащу.

Мене самотнього не добивай:
Рай стане пеклом, пекло мли — мій рай.

В. Шекспір ( К. Марло ) Сонет 148

В любові сліпне розум, так бува..,
Бо навіть зір розходиться, раптово.
З реальністю… Слугують лиш слова-
Омани допомога помилкова.

Навіщо ж, що очам до ладу так,
Світ не сприймає, він не згоден, вкаже…
Повинен сам закоханий… «мастак»,
Що погляд у любові твій, мій «враже».

Хто має рацію, хто: світ, чи той,
Кому все бачить заважають сльози.
Осліпне сонце, ти все ж заспокой
Ті почуття свої, що мечуть грози.

Хитрує у стосунках мрій любов — Гріхи сльозами прикриває знов.

В. Шекспір ( К. Марло ) Сонет 149

Жорстока, можеш, ти сказати лиш…
Що: "… не люблю тебе. " — це зрозуміло…
Як думати про тебе? Сум облиш,
Тиранять любе сонце — плями, мило…

Не любиш, як тебе беру в полон;
Підлизуюся — дивишся похмуро.
Страждання нам знайомі, їх шаблон,
Розбурхає, природно, меж зажура.

З гординею безглуздість бачу мряк,
Достоїнства твої я сам шаную:
Слухняний погляду твоєму всяк,
Емоцій зграю звабиш ти й святую.

Любов моя, чим більше я люблю,
Тим менше бачиш ти, любов мою.

В. Шекспір ( К. Марло ) Сонет 150

Де, звідки стільки сили ти береш,
Щоб панувати палко… що накоїв:
Очам не вірю власним — брешуть з меж
Де світле світло денне… — отакої!

Так нескінченні ворожбою зла
Упевненість і влада, сни гріховні…
Все ж, я прощаю чорні справи.., мла — Твій гріх, чесноти лиш прекрасні ззовні.

Є ворожнеча, ні, шукай і все,
Бо ніжність в грудях, охолоне раптом…
Люблю я те, що всі клянуть в есе,
Але мене ти не суди… з слів тактом:

Любові гідний кожен, хто своє,
Коханню… серце чисте віддає.

В. Шекспір (К. Марло) Сонет 151

Спокуси совісті всі золоті.
Любов не може краще розпізнати:
Гріхи та роздуми і справи ті
Що з'являється з любов'ю… щастя дати.

Принади, що з провиною — твої,
Обманщиця, чи зрадниця… раптово,
Ти радиш вірності — лишай бої
За почуття.., бо так навчає слово…

А тіло та душа звуть в сяйво сну
Твоєї плоті… Почуття солоні,
Щораз від сліз, лише тебе одну,
Вбачають винною в палкім полоні.

Любов всьому навчає — біс, сповна;
Німб совісті — що пекла борозна.

В. Шекспір ( К. Марло ) Сонет 152

Скажи ж бо, чим грішить моя любов…
Це ти, в подвійній зраді винна. Схоже,
Обітницю подружню з молитов
Примусила, як клятву гнати… Боже,

Чи є у мене звабити, права,
Ще й дорікати у подвійній зраді.
Зізнатися, сам я не раз, не два,
Раз двадцять зрадив вже своїй наяді.

Божився в доброті тобі не раз,
Любові й вірності бажав до скону.
Засліплювали очі дні образ — Не бачили пороків, лжу солону.

Як клявся, що правдива ти, чиста.., — Брехнею чорною згубив вуста.

В. Шекспір ( К. Марло ) Сонет 153

Відклавши факел свій, заснув божок,
Одна ж із дів, корислива у щасті,
Жбурнула факел полум'яний… — шок,
У джерелі згас факел плоті страсті.

Коханням сил священного вогню
Холодних вод зігрілось лоно дуже:
Купіль, що лікувала ночі ню,
Несла здоров'я людям, часто… Друже,

Знов Купідон дав полум'я… — Бог крий,
Так палко все ж страждаю від кохання:
Грудей торкнувся.., — бач, знов не старий;
Хто ж, — джерело лікує.., раж бажання.

Струмки лікують.., і не по літам,
Де віє мрій кохання фіміам.

В.Шекспір (К.Марло) Сонет 154

Божок, маленької любові, спав
І поруч факел свій поклав.., неначе,
Де німфи непорочні, бал з заплав
Підстрибом правили… Скорись, юначе,

Дай факел чоловічої краси
І сили в невгомонному бажанні..!
Не лиш прекрасна жриця, як ясир,
Цнотливо факел брала… Стогін ранній

Оповістив про щастя взятих ним — Божком, всіх, до останньої все ж німфи,
Зігрітих пристрастю… любові рим.
Знай, подвигом кохання взявши рифи:

Вогонь кохання — воду гріє, кров..,
Вода — не охолоджує любов.

Земля стирает память не о каждом

Так равнодушна к каждому из нас,
Земля стирает память не о каждой
Пылинке… Гениев, ведь не на час,
Господь собрал любви прекрасной жаждой.

Конечно славы ограничен лот;
Не пудра — слава, не медалей гамма…
Дипломов, грамот шут в ней не живёт,
Жжёт слава, неказиста и упряма…

На эгоизме зиждется вопрос
О лидерстве.., но кто вопросу ценен:
Землёй отвергнут был небес Христос,
Сам Бог свой статус ищет не на сцене…

Урок от вечности, в рассветном крае,
В ночном ликбезе.., с звёздами погас…
Земля — Вселенной часть, сама страдает
Не думая о лидерстве.., о нас.

Поэтом стать не каждый должен

Стараться можно, до гвоздей:
Поэтом ведь не каждый сложен;
Знй, вынимая меч из ножен,
Учиться надо..! — Для людей…

Душе и сердцу дав приют
И для себя немного.., — малость,

Несите вечности усталость
В стихах.., которые поют.

Глаголы междометий ждут:
Пусть сед, а молод — карты в руки!
Любви неверные науки
Блуждают среди дней, минут…

На Эвересте мысли смей
Хвалу превознести стихами
Христу… Распятому, не нами,
Кровь даровали… до гвоздей.

Два русских языка вдруг заболели

Скажи мой друг, в бреду, в своём уме ли..(?),
Два лагеря устроив на века,
Москва, — она сильне, лишь пока…
И Украина, в Евро Дней «метели».

От КГБ и ФСБ идущий…
Патриархат Кирилла чтит Иуд:
Во имя Путина — Имперский зуд
Мир отравил сегодняшний, грядущий,

Фашитский ненадёжный мир — «сплошь „русский“,
Так зрим в Победе лживой от халдеев — КПСС, рашизма, зла евреев
Мглы рабиновичей… — зловонен, узкий.

Кровь, не чернила, льют и сеют, в смерти..,
Раздоры, и вражду; себе — уют
В той гавани, где все друг друга бьют..,
И оскорбляют в жизни круговерти.

Есть оптимизма путь, но он суров,
Не болтунам под силу, алчным слугам… — »Святым", гибридным сражены недугом,
Скажи, мой друг и недруг, все.., — в уме ли.

Снег, снег, снег…

Тёплым на холодный смех,
Так приятны снега грёзы…
Снег, снег, снег, снег,
А за ним грядут морозы…

Он летит и вниз, и вверх,
Пролетая мимо прозы…
Попросился на ночлег
Снег " Сваровски "… чудо — розы.

Септаккордов милый бег — Сердца милые занозы…
Продолжением во всех,
В каждом, снег меняет позы.

И напрасно у коллег
Кофе, чая крепнут дозы
Не согреют без утех
Сердца милые мимозы…

Снег, снег, Снег,
Все деревья, как берёзы…
Всех, всех, всех
Он целует лишь сквозь слёзы,

Сквозь веселье и серьёзы,
Словно чей — то лёгкий грех,
Адресованный сквозь грозы
Снег, снег, снег…

Снег, снег, снег,
А за ним грядут морозы…
Тёплым на холодный смех,
Так приятны снега грёзы…

Тёплым на холодный смех,
Снега белые мимозы…

Источник: www.beesona.ru/id23812/literature/53846/
При копировании материалов с сайта, активная ссылка на оригинальный материал обязательна.
Все права защищены © Beesona.ru

«Нет, не тебя так пылко я люблю» ( з М. Лермонтова)

Не тебе палко я любив, люблю;
Краси твоєї зайві обіцянки:
Люблю в тобі минуле я; панянки…
Цвіт, молодість загублену мою.

Дивлюся я на тебе в чарах сну,
Очей твоїх прерасних погляд, лише…
Таємний, зайнятий… зірок святіше — Це серцем говорю, та не збагну…

Бо говорю з подругою… тих днів,
В твоїй красі шукаю риси інші;
В устах живих, вуста ті — пломінь тиші;
В очах вогонь, що згаснути, не… смів

Источник: www.beesona.ru/id23812/literature/70136/
При копировании материалов с сайта, активная ссылка на оригинальный материал обязательна.
Все права защищены © Beesona.ru

" Сповідь Орлуші "

Що і кого б я не любив… Брак слів
Відповідальних, бо прийшли похмуро,
Розкаже: " Я, з країною, той збив
Вмить, Боїнг, що летів аж до Лемпура.
Ні, іншої країни не було
Не буде більше нації такої,
Де б Путлєра величне, хиже зло
Збивало «Буком» людяність! Від Трої
Жах, що на шпальтах світових газет,
Лиш вимовив: " Всі ДНР — в параші! "
Він, що трима страхіть важкий багнет
Єднаючись з «найкращим» словом — Rassian.
Це — Я, споріднений життям навік,
Із тими, що волають: " Не бажали! "
Так, з тими, хто згубив літа, їх лік
Що над країною «чужою»… Мали
В блюзнірстві привілеї! Знає лжа
В банальність йшла за логікою влади…
Держави, де спить підлості межа,
А безнадійність мовна, має вади.
Народе мій, Ти, у святій борні,
Згубив себе, шануєш шати вбивства;
Учора, я з тобою разом? — Ні?!
Збив лайнер в Україні! Гірші діійства,
Не поміічає Бог, бо не святий,
Йому, я теж, не осоружний може.
Хто хоче цих досягнень? — Боже крий,
Чи буде менше… Дивиться вороже…
Фейсбук, де «змії» весело шиплять,
Та зневажають ті, з Кремля, «укропів»…
Ті, хто вразливі «Буки» знав до «ять»,
Ще й зневажає всіх людей в Европі.
Хто витягнув через кордони смерть,
І надихав хрестом Кирила, ділом;
Хто малюка в лжі розіп«яв, вже геть,
Поза рекламою… Їх лють скорила?
Де двісті дев»яносто вісім тіл…
Їх не скінчилися ще сили муки — Той «Боїнг» до добра не долетів,
Геть, під Торезом заломивши руки!
Лиш купки іноземних паспортів,
Ще Іграшки дитячі, капелюшки…
Конкретно, хто і звідки, щастя збив,
Розкидав… трупами не самотужки?
Я, росіянин, від дідів своїх,
Так, по народженню, душею «свійський»,
Беру на себе «Де-еН-еРу» гріх,
Гріх Путіна… Так Бог звелів… російський.

Источник: www.beesona.ru/id23812/literature/53559/
При копировании материалов с сайта, активная ссылка на оригинальный материал обязательна.
Все права защищены © Beesona.ru