vtktor ^{6 років тому}

Мои друзья разделены, как прежде,
Поделены средой своих, чужих.
Война с Россией из Рф, в надежде,
Даёт им силу лжи, — воюет стих..!

Он кровоточит, смертью и обидой
За «хунты» смелость… Не на год и два…
Четвёртый год гибридная в «либидо»
Терзает ложью Путина… Едва..,

Мы, братья, сёстры, став уже врагами,
Не слышим истины чудес слова:
Война всегда присутствует меж нами,
Но лишь в дискуссиях всегда жива.

Слова воюют, раненые плачут,
В бинтах, двухсотыми на небеса
И в ада пламя шествуют, задачу
От власти выполнив… Их слёз роса

Нас делит на читателей и гадов
Стремящихся друг друга доконать…
Какую силушку иметь всё ж надо,
Чтобы словами обезвредить рать.

В Крыму, Макеевке, Луганске… впредь,
Не ратуйте за «русский мир» в невежде…
За правду можно с Богом умереть,
Друзья мои..., наивные, как прежде.

В Крыму и в Горловке, Луганске.., Впредь, не ратуйте за «Русский мир» в невежде… За правду можно с Богом умереть, Мои друзья, — наивные, как прежде.

Скажи мой друг, в бреду, в своём уме ли..(?), Два лагеря нам дали на века: Москва, — она сильнее, лишь пока, И Украина, в Евро Дней «метели»

В. Шекспір (К.Марло) Сонет 134

Я визнаю — він твій. Я ж — сам, зірки,
Заручники привабливості мрії.
Відмовлять у правах брехні віки,
Дні збережуть що тішать хтиві вії…

Пожадлива ти, де ж та доброта,
Твоє жахливе серце розум має..?
Корислива чаклунка… знана — та,
Що є в мені, мене ж за все карає.

Краса та зрада пестять навпаки,
Шукаючи шпаринки у коханні…
Страждаємо від почуттів таки:
В них усамітнення, тривоги ранні…

Себе втрачаю я в тобі.., незнані
Борги, я сплачую сповна… в коханні.

В. Шекспір (К. марло) Сонет 135

Жінки всі інші для Уілла? — Ні!
Роздвоюватися у троянд двобої
Не можна.., не пасує все ж мені,
Хай збереже Христос… На аналої

Бажань багато, не врахуєш їх…
Великих чи принизливих… Чи можна
Ховати в серце їх, що мліє… Гріх,
Моїх бажань, сприймає думка кожна…

Знайди, як в океані, острівець,
Де для бажань твоїх мої бажання
Не зайві будуть.., щоб не нанівець
В коханні долі втратити вагання.

Страждають прохачі твої, скажи…
Теж, як Уілл, любові… — не чужі.

В.Шекспір (К. Марло) Сонет 136

Я твій Уілл з присягою в душі
Навіки, може майже тимчасово…
Бо йшов тим шляхом знаним сліз дощів
Усіх, бажаючих… кохати. Слово,

З скарбниці серця, Бога віщий знак,
Змінити раптом може всі бажання…
Й одне моє — убогий примх мідяк
Твоїх бажань… принизливих. Лжа рання,

Нищівна, душу полонить сповна.
В тім, одиниця значення не знає
Де зовсім золота в в душі нема,
А пекло насміхається над раєм.

Кохай Уілла без кайданів слів,
Улюблена богами з кращих днів.

В. Шекспір (К.Марло) Сонет 137

Любов, ти засліпила день очей,
Все стало необачно неправдивим.
Краса як міф, міраж: була й втече,
Все краще завжди бачене та хтиве.

Приховане раптово — геть з очей,
З обманом, жити в радощах, не можна…
Як якір щастя викувати.., ще й
Не гачкуватий… Примха щастя кожна

Біду у серце кличе в забутті… — Невірне око в помилках не зряче…
Здоровий глузд втече; що на меті — Обов'язково; гарне все, тим паче.

Сприймає все інакше лжі рідня — Хвороби у кохання є щодня.

В. Шекспір ( К. Марло ) Сонет 138

Моя любов, їй присягаю я,
Не вірю їй, бо знаю що безкарна:
Молодиком наївним бути з дня
Прийдешнього, вимога завжди марна.

Беру пихато хитру мову слів
З чужою істиною перевтілень…
Гріх обопільно виник, як зумів,
Подарував жагу захоплень, втілень.

Не говоріть про вірність у борні:
Всі почуття казкові — гонорові…
Є кращий одяг, а можливо й ні,
Щем що в любові… — в молодості крові.

Є бісів час у пошуках весни — Мрій лестощі, брехня… де, поясни.

В. Шекспір (К.Марло) Сонет 139

Не закликай мене у правди гай — Твою несправедливість взяти. Краще,
Ти, силу силою перемагай,
Щоб хитрість ранила, як лева паща.

Люби вже іншого, май власний зиск,
Та не відводь очей від мене, люба.
Навіщо хитрувати? Погляд — блиск
Броні, ще люблячої..., ватри згуба.

Сама очей своїх не бачиш ти, — До дзеркала мрій завжди апелюєш…
Вбиваєш інших поглядом мети,
Мене, від милосердя, ще шкодуєш.

Душі отрута — погляду дива,
Від смерті, люба, не надасть права.

В. Шекспір (К.Марло) Сонет 140

Жорстока, не пригноблюй, лиш кажи
Що так тобі пасує… — Слів отрута
Мої вуста змикає… до межі
Ран хитрощів… Дарма любові пута

Байдужістю втішаєш… Ні, не смій,
Брехню адресувати у любові…
Для інших збережи, хоч Боже, крий,
Вбачати ліки від хвороби в слові.

В бажаннях… з розуму мене зведеш,
Бо відчай все ж живе один, окремо…
Обманювати мрії можна все ж,
Кохати ж… — щастя бажаного тема.

Зло, наклеп — у любові не живуть,
Прийми любов мою — емоцій суть.

В. Шекспір (К.Марло) Сонет 141

Очима я люблю, а може й ні,
Не знаю… Тільки серцем та душею
Тебе обожнюю… Секрет в борні — Все від любові, прагне жити — з нею…

Як чую голос твій, не треба слів,
Увесь назавжди в мрій порину квіти,
У таємничість зоряних умів,
Що вчила, вчить терпіти і любити.

Не переконливий для серця, так,
Світ безбережжя — вигадка мрій вища…
Подібних до мужчини, Бог — мастак
Зробив слабкими, дав життя.., — навіщо…

В нещасті пекло я сприйму, снів край,
Бо ти мій гріх і ти мій вічний рай.

В. Шекспір (К.Марло) Сонет 142

Любов мій гріх — твоя пече краса,
Не відверта гріховністю своєю…
Природною. Сліз радості роса
Негідна докору вуст фальші… Феї

Не виявляють почуттів бува,
Усіх бажань що тануть в поцілунку…
Яскравих вуст. Любов свята сама,
Прекрасна в будень хмелем меду трунку.

У ліжку, відчуваючи тепло
Чужої ніжності… в тобі палаю,
Люблю тебе… а ти, з ким повезло
Розділиш дах і тіло, краплю раю.

Безжальна, швидше в пастці, може й ні,
Про мене думаєш.., згоряючи в мені.

В. Шекспір (К.Марло) Сонет 143

Курчат утікачів повинна все ж
Хазяйка відшукати… точно знає:
Дитя залишивши саме, авжеж,
Бо навздогін пташкам біжить — збирає…

Залишена дитина, з нею, всіх
Наздоганяти хоче.., лише марно:
Кричить та плаче — вже воно не сміх:
Курчат спіймати важко, а не гарно…

Предмет бажань створивши абияк,
Так ти біжиш за тим хто серце крає…
Я — за тобою вслід… — дитини смак
В житті пригадую, та не згадаю.

Молюся.., погляди ховай блудні,
Ти не втікай — мене бери… в мені.

В. Шекспір ( К. Марло ) Сонт 144

Є дві любові що дають життя,
Два духа, янголи — я їх ціную...:
Мужчину з жінкою.., бо їх злиття
Є символом божественним. Святую,

Двох, знаючи любов та щастя їх,
Примх боротьбу диявол починає:
Мене він зваблює, найтяжчий гріх,
Гріх зради моє серце завжди крає…

Де ангел мій, чому борні нема
У почуттях все ж хтивих, потай.., ніби.
Хто переможе — істина німа,
Чи все ж диявол… Де ж ті цноти німби:

Бунтують часом в сумнівах, в мені;
Хто переможе… — буде на коні.

В. Шекспір ( К. Марло ) Сонет 145

«Ненавиджу!» — сказала ти мені,
Мені, що сум пізнав в палкій любові.
Це сказано було у метушні,
У милосердя… є слова чудові.

Брехня, у мову лайку жваво клич,
Лиш серця доброту забудь навіки…
Ти ж, маєш почуття із протиріч…
Життя, слова твої не гарні ліки…

У посмішці майнула щирість.., враз…
І радість вже між нами забуяла…
Мить, — в'ючить мула сумнівів ніч.., згас
Емоцій блиск, — біду не кличе мало:

Ти мовиш.., ні: «Мерщій же грець піди..!
Ненавиджу… Люблю… тебе, зажди.»